ЯК НАВЧИТИСЯ СЛУХАТИ І ЧУТИ СВОЮ ДИТИНУ

ЯК НАВЧИТИСЯ  СЛУХАТИ І ЧУТИ СВОЮ ДИТИНУ

Поради батькам

Спочатку вчаться говорити,

 потім мовчати,

 але ніхто не вчиться слухати.

Юрій Меліхов

Дитина - вільна особистість, яку потрібно по­важати, розуміти, підтримувати. А для цього нам, дорослим, варто вміти їх слухати й чути. Коли ми розв'язуємо проблеми, які стосуються самої ди­тини, то мало приділяємо уваги ії поглядам, дум­ці ... Намагаємось нав'язати своє доросле бачення дитячих проблем.

Чи треба вчитися чути їх? Так, адже той, хто вміє слухати (тим більше свою дитину), зможе відкрити для себе нове розуміння, а також побачити у ній, немов у дзеркалі, себе .

Чимало дорослих вважає, що коли діти намага­ються висловити якусь серйозну думку - це дуже кумедно. І при цьому голосно сміються, вважаючи, що дитина нічого важливого сказати не може. У цей час дитина здобуває гіркий досвід глузування. І здебільшого від кого? Від своїх батьків!Від людей, яким довіряє найбільше на світі!

Тому нам, дорослим, важливо показати дитині, що їі хочуть і можуть вислухати, почути її  незадоволення, роздратованість, неприязнь. Не треба поспішати, потрібно дати дитині час і в процесі спілкування відчути мить, коли можна поставити від­крите серйозне запитання. Діти інколи хочуть міркувати на важ­:rиві теми і говорити про складні для себе речі. Необхідно знайти слова, які не роздратують їх ще більше, а навпаки - налаштують на спільне обговорення питання чи проблеми.

Чи існують якісь практичні прийоми, що дозволяють по­ліпшити стосунки в сім'ї і досягти порозуміння? На які поради можна спиратися у повсякденному житті?

Один з таких прийомів називається активне слухання. Уміння слухати - навичка, необхідна кожній людині. Часто ми неправильно тлумачимо цей термін. Адже мовчання й очіку­вання своєї черги висловитися зовсім не означає вміння слухати, а тим більше  чути. Особливо, якщо ваш співрозмовник - під­літок, який ревно відстоює свою точку зору, багато що сприй­має болюче та у будь-який момент готовий образитися і зам­кнутися у собі.

Як же і коли необхідно слухати активно? Це варто робити у всіх ситуаціях, коли дитина (підліток) засмучена, чимось пе­реймається, їй щось не вдалося, боляче, соромно, тобто коли у неї емоційні проблеми, і ви бачите, як погіршився її на­стрій.

Наприклад, розглянемо одну поширену ситуацію. Син при­ходить після уроків додому, кидає портфель і кричить: «Не піду я більше в цю школу!». Як правильно відреагувати? Що сказати підліткові? Як зберегти спокій, особливо якщо ви самі у цей момент втомилися, роздратовані, заклопотані? На думку най­частіше спадають звичайні, автоматичні відповіді, з яких можна скласти значний список наших помилок. Це накази, команди, погрози( «Що означає «не піду»?! Ти хочеш залишитися не­уком? Стати двірником? Не вчитимешся - ні копійки від мене не отримаєш!»), моралізування, повчання (які призведуть до так званої «психологічної глухоти», коли дитина просто перестає вас чути), критика, догани( «У всіх діти як діти, а у мене ... І в кого ти такий уродився? Що ти там знову учворив?!»), а також випитування, розслідування, пропонування готових рішень, висміювання, звинувачення(«Ти сам винен! Не сперечайся з учителем! Двієчник!»). І аж ніяк не повний перелік наших не­правильних реакцій.

Можливо, ми чинимо так із найблагородніших мотивів, ба­жаючи пояснити, навчити, звернутися до совісті, вказати на по­милки і недоліки. А насправді - випліскуємо свої негативні емоції. І звичайно, така поведінка не допоможе нам встановити контакт і вирішити проблему. Скоріше, роздратування й образа з обох боків зростуть іще більше. Як цього уникнути? Спробуємо використати прийом активного слухання і розглянемо його на тому ж прикладі.

Син (кидає портфель, зі злістю). Не піду я біль­ше в цю школу!

Батько (після паузи, повертаючись обличчям до ди­тини, дивлячись в очі). Ти не хочеш більше хо­дити у школу.

Син (роздратовано). Там математичка до мене чі­пляється!

Батько (після паузи називає відчуття дитини, ви­користовує ствердну форму висловлювання). Тебе щось розсердило (схвилювало, образило) на уроці математики.

Син (з образою). Я сам цю контрольну зробив, а вона каже - списав!

Батько. Я розумію тебе, це справді образливо.

Син. Вічно вона до мене прискіпується.

 Батько. Думаю, я теж турбувався б з цього приводу.

Син. Хоч ти мене розумієш. Гаразд, адже бувало, що й списував. Але я доведу всім, що можу роз­в'язувати задачі самостійно!

Як ви розумієте, це лише один з можливих варіантів бесіди. Але хоч би яка була ситуація, наша мета - не критична оцінка того, що відбувається, а спільний пошук вирішення проблем.

Основні правила активного слухання

1. Говоріть із дитиною, повернувшись до неї обличчям. Очі мають бути на одному рівні. Якщо ви на зріст вищі за дитину - сядьте поруч.

2. Уникайте запитань, використовуйте ствердну форму висловлювань.

3.      Тримайте паузу даючи дитині час на обдумування.

4.      Позначайте емоції, які відчуває дитина.

5.    Говоріть, що розумієте її почуття.

Унаслідок застосування активного слухання:

• негативні переживання дитини зникають або слабшають;

• переконавшись, що дорослий готовий слухати, дитина розповідає про себе все більше, з'ясовуючи деталі, на які, можливо, сама не звертала уваги;

• дитина просувається у розв'язанні своєї проблеми, шукає різних шляхів її подолання, проговорює їх разом із вами, ра­диться;

·             дитина теж починає нас слухати і чути;

·             ви дедалі краще розумієте своїх дітей;

·             ви закладаєте фундамент довірчих стосунків.

Активне слухання - це не метод, як досягти чогось, а «про­сто» шлях до встановлення кращого контакту, спосіб показати дитині, що ми її розуміємо. Аби навчитися чути свого малюка, не тільки слухати, а сам­е чути, стати уважним співрозмовником і, головне, активним слухачем, необхідно використовувати прості правила:

1. Навчіться відчувати, що саме цікаво вашій дитині, говоріть із нею про це. Багато батьків цікавляться насамперед шкільними справами, але, погодьтеся, окрім школи, у житті так багато всьо­гo захопливого, стільки речей та явищ, про які можна розказати. Так, замість одвічних запитань: «Як там у школі?», «Яку оцінку тримав?», «Що вивчили нового?» варто спитати: «Яка музика тобі зараз подобається?», «Чи сподобалась тобі прем'єра нового фільму?», «Як тобі нова книжка популярного автора?».

2. Якщо дитина намагається про щось вам розповісти, ви ба­чите, що їі щось турбує, тривожить, не поєднуйте «слухання» зі сторонніми справами: пранням, прасуванням, готуванням їжі, переглядом телепередачі. Намагайтесь хоча б 20 хвилин на день приділяти дитині тільки для того, щоб вислухати їі уважно.

3. Не закидайте дитину запитаннями, не влаштовуйте допиту. Просто допоможіть їй висловитись, не намагайтесь перебивати, вставляти свої коментарі. Звичайно, найчастіше дитина праг­не не так отримати вашу пораду, рекомендацію, як просто розповісти про якусь подію.

4. Не розділяйте те, що говорить вам дитина, на важливе і неважливе. Інколи підліток у захваті розповідає про футбольний матч, який побачив напередодні, а мати відповідає: «Та ну йо­го, цей футбол, розкажи краще, як там у тебе у школі». Або дів­чина висловлює хвилювання з приводу того, що хлопець, яким вона захоплюється, не звертає на неї уваги, а мати відповідає: «Ще сто таких хлопців буде, не бери дурного в голову». Ось де яскраво простежується, як батьки відсторонюються від проблем дитини, залишають її сам на сам зі своїми переживаннями.

5. Слухаючи дитину, будьте з нею на одній хвилі, постійно підтверджуйте свою уважність і зацікавленість знаками: кивайте головою, дивіться в очі, подавайте репліки, час від часу по­вторюйте те, що вона каже, тільки іншими словами. Цей при­йом називається віддзеркалюванням. Якщо правильно його за­стосовувати, дитина побачить, що ви їі чуєте і розумієте.

6. Застосовуйте прийом «активного слухання»: використовуй­те ствердну форму висловлювань, тримайте паузу, даючи ди­тині час на обдумування, позначайте емоції, які відчуває підліток, говоріть, що розумієте його відчуття.

7. Слухаючи дитину, поважайте їі інтереси, їі особистість, будьте добрими. Навіть якщо потрібна суворість, по єднайте їі з добротою - у рівних пропорціях. Ваші очі мають випроміню­вати терпіння, бажання почути маленького співрозмовника.

Навчившись слухати і чути свою дитину, розуміти її пере­живання, ви залишитесь найкращими друзями на все життя.